Проблеми громадського транспорту або «консервна бляшанка» на
колесах
Кожного ранку люди кудись поспішають: діти до школи,
студенти до університету, а дорослі на роботу. Всі такі різні, але між ними є
одна схожість - користування громадським транспортом. Зазвичай, не всі жителі
нашої країни пересуваються маршрутками, тролейбусами чи трамваями, але велика її частина все ж
користується. В основному це – молоді студенти та люди похилого віку.
Здавалось, в такому транспорті повинні бути всі умови для комфортного
пересування з одного пункту в інший. Але чи так воно насправді ?
Для того, щоб краще розібратися в цьому питанні, експерти
опитали людей які кожен день пересуваються громадським транспортом. Вони
зазначили, що в середньому житель України витрачає на дорогу від дому до роботи
орієнтовно 37 хвилин. 36% українців змушені витрачати на дорогу в один кінець
понад 45 хвилин. Проте, основною проблемою для пасажирів є неприємні враження
від поїздки, а не час, витрачений на дорогу. Що ж саме не влаштовує людей?
Головною причиною невдоволення користувачів громадського
транспорту є агресивна поведінка водіїв та їхня безвідповідальність. Багато
пасажирів скаржаться на те, що водії грубіянять, не зупиняються на потрібних
зупинках, розмовляють по телефону під час керування транспортом та порушують
правила дорожнього руху. Таке відношення водіїв до своєї роботи є небезпечне
для людей. Вони ставлять під загрозу не тільки своє життя, а й життя пасажирів.
Не кажучи вже про моральні норми поведінки в товаристві. Якщо ви стикнулися з
такою проблемою, то не залишайте її без уваги. В кожному великому місті України
є гарячі лінії з питань управління транспорту, куди ви зможете зателефонувати і
поскаржитися на водія.
Ще однією важливою проблемою для
людей є неввічлива поведінка пасажирів, які грубіянять, дуже голосно
розмовляють по телефону чи не слідкують за своєю гігієною, що спричиняє
дискомфорт для інших. Але якщо на водія поскаржитись дозволено, то на людей -
ні. Це, можна було б вирішити, якби маршрутки, трамваї і тролейбуси були
місткими. Тоді, не доводилося б настільки близько контактувати з іншими
пасажирами. Та чи готова влада вкладати гроші у громадський транспорт, заради
комфорту жителів України, питання відкрите.
Також
пасажири скаржаться на бруд і спеку в транспорті. Яка б не була пора року,
через скупчення натовпу, навіть зимою, буває нестерпно гаряче в маршрутці чи
електротранспорті. Вирішення цієї проблеми - встановлення кондиціонерів чи хоча
б вентиляторів. А чому ні ? Таке явище для нас, як кондиціонер у транспорті, в
Європі є буденністю.
І остання проблема,
але від того не менш значуща – це затримка і збій в роботі громадського
транспорту. Подеколи доводиться очікувати досить довгий час маршрутку чи
автобус. Водії проїжджають повз зупинку, навіть не спиняючись, оскільки
пасажировмісткість є меншою, ніж кількість самих пасажирів.
Приміром, у Львові в порівнянні з 80-ми роками
кількість транспорту значно зросла. До кінця 80-х найчастіше містом курсував
громадський транспорт, який повністю забезпечував потребу мешканців міста.
Сьогодні ж все навпаки. Вулиці міста перевантажені приватним транспортом. Тому люди, змушені
годинами стояти в заторах. Львів’яни звикли до
перевантажених маршруток, частої поломки трамваїв і тролейбусів або ж взагалі
до відсутності будь-якого громадського транспорту. Особливо це відчутно в години-пік.
Інколи, при зазначеному 10-хвилинному
інтервалі між маршрутками і електротранспорту, буває доводиться чекати 20, а часом і 30 хвилин. Тож, окрім жахливої тисняви всередині транспорту, львів’ян
довели вже до такого стану, що вони готові стати «шпротиною» в будь-якій
«консервній бляшанці» на колесах, аби вчасно потрапити на роботу чи навчання
або ж добратися додому після важкого робочого дня.
Громадський активіст Дем’ян
Данилюк наголошує: - «Маршрутки – це транспорт всіх відсталих країн. В сусідній
Польщі, Угорщині і навіть Білорусі ситуація значно краща. Там міська влада
наймає транспорт, тобто платить перевізнику (байдуже приватному чи
комунальному) за кілометраж. Водія вже не хвилює, є пасажири в салоні чи нема,
пізній вечір це чи вихідний день, густонаселений район чи лікарня в чорта на
болоті – він просто керує автобусом. А якщо з’їде з маршруту, то місто не
заплатить перевізнику. Ось і все. Система проста, як дошка, і працює надійно. І
нема проблем з пільговиками-не пільговиками, з учнями шкіл, незрячими та ін.».
До прикладу в Амстердамі, який є
дуже подібним до Львова транспортна структура розвинена краще. У місті є
комплексна система продажу квитків, яка дозволяє людям пересуватися на
трамваях, метро, автобусах і навіть поїздах використовуючи лише одну
електронну чіп-карту OV. Багато жителів Амстердама надають перевагу трамваям,
оскільки, головною їх особливістю є те, що вони ніколи не спізнюються і завжди
курсують за розкладом. На кожній трамвайній зупинці можна побачити табло, на
якому вказано час прибуття наступного трамвая з хвилинною точністю. Автобуси
денних маршрутів курсують з інтервалом в 20-30 хвилин, а нічних - 1 раз на
годину.
Отже, українському громадському
транспорту ще далеко до його європейських аналогів. Звичайно, за останні кілька
років було зроблено багато роботи, щоб поїздку в тролейбусах і автобусах не
хотілося забути, як страшний сон. Однак до рівня розвинених країн в цьому
плані, на жаль, далеченько. Аби подолати кризову ситуацію потрібне втручання,
насамперед, місцевої влади щоб створити умови для покращення ефективності
транспортних перевезень