Невдавані емоції

У людини впродовж дня виникає безліч емоцій. Особливо вони відіграють важливу роль у житті кожної дитини, оскільки допомагають їй сприймати дійсність і реагувати на все, що відбувається. Емоції дитини дуже легко побачити і прочитати, так як їх видно з виразу обличчя, по позі і жестах, а також з поведінки малюка. Пропоную розглянути деякі з них на прикладі маленького хлопчика:

Емоція здивування

Емоція зацікавлення

Емоція роздратування

Емоція спокою

Емоція спостереження

Емоція натхнення

Емоція задумливості

Емоція обурення

Емоція збентеження

Емоція страху

Емоція радості

            Емоції відіграють важливу роль в житті дитини. Діти, єдині, хто не вміє приховувати їх. Виявляючись у поведінці, емоції інформують дорослого про те, що дитині подобається, що дратує. По мірі того, як дитина росте, її емоційний світ стає різноманітнішим і багатшим. Завдяки невдаваним емоціям, на відміну від дорослих, малюки - завжди щирі.

Резюме.

                                                          Phone: +38 (044) 490-01-0 

   Як зменшити кількість дорожньо транспортних пригод?

Супільство сколихнуло жахливий інцидент, який стався ввечері 18 жовтня 2017 року у середмісті Харкова. Автомобіль Lexus, за кермом якого була 20-річна Олена Зайцева, на швидкості врізався у Volkswagen Touareg і вилетів просто у натовп людей. Загалом 11 осіб постраждали: шестеро громадян загинули, п’ятеро отримали травми різного ступеня тяжкості. Допоки медики борються за життя кількох постраждалих, чиновники мізкують, як унеможливити такі ДТП у майбутньому.

У момент скоєння аварії, у крові дівчини виявили сліди наркотичних засобів (опіатів), які викликають стан ейфорії, спокою, незвичайну сонливість. За словами Олени, вона страждає від болю в голові, перебуває на обліку у невролога і лікується, так як отрмала травму голови опісля ДТП, в яку потрапила у 2008 році. Наступним фактом є те, що винуватицю Олену Зайцеву, уже тричі штрафували за порушення правил дорожнього руху. Виявилося, що ця 20-річна дівчина, за 2 роки водіння вже тричі отримувала штрафи за проїзд на червоне світло і перевищення швидкості.

Кількість аварій на дорогах України щороку лише зростає. Для того щоб зменшити їх кількість, необхідно проаналізувати всі причини і працювати над приведенням системи безпеки на дорозі до цивілізованих норм. Теж варто посилити контроль видачі прав і створення безпечних зон для пішоходів. Блогер і письменниця Катерина Пекур вважає, що "культ швидкої їзди" взагалі широко поширений серед українських водіїв. "Я у Харкові не бувала і нічого про тамтешні реалії сказати не можу. Але от в Черкасах, приміром, масово ганяють на червоний, і не на лексусах, а на цілком демократичних тачках, і на маршрутках, і на бусиках. Ні, мова не про злісні проїзди - просто усі стартують секунд за 5 до того, як засвітиться жовтий, і дуже нервують, коли ти не робиш того ж самого, типу гальмо якесь на "У", - відзначила блогер. За статистикою, від початку року в Україні у ДТП загинули понад 2300 осіб, а постраждали — понад 25 тисяч. Тому, щоб посилити відповідальність за кермування авто у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, у міністерстві внутрішніх справ закликають розглянути законопроект із поправками до ПДР.

Безвідповідальність, неуважність необережність та поспіх людей на дорозі та за кермом може призвести до страшних наслідків. Потрібно зрозуміти, що люди беззахисні на небезпечних вулицях, зупинках і пішохідних переходах.

Як прес-служба  ЛМР координує медійне висвітлення подій під час дня міста 

Підготовка до святкування дня міста Львова 2018

                   Мовні проблеми сучасної «молоді

         «Нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову» -  рядки відомої поетеси, взірця української писемності Ліни Костенко.  Це слова, які чули всі, та не кожен задумувався про їх сенс і ідею. Зараз, питання мовлення в Україні особливо гостро стоїть перед сучасною молоддю. Дуже важко знайти людину, яка б розмовляла чистою українською мовою, без перекручування слів, вживання кальок, використання суржику та ненормативної лексики. Як на мене, не одна молодь деформує мову. Старше покоління також дуже часто не дотримується норм української мови. Тому, проблема культури мовлення в сучасний період є актуальною.
         Мова та історія тісно пов’язані між собою. Адже саме ті події, які відбувалися в історії України певним чином впливали на розвиток нашої мови.  Історія розвитку української мови – це історія утисків і заборон: Валуєвський циркуляр (1863р., таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва до територіальних цензурних комітетів, в якому наказувалося призупинити видання значної частини книг, написаних українською мовою), Емський указ (1876р., доповнював основні положення Валуєвського циркуляра. Указ забороняв: Ввозити на територію Російської імперії з-за кордону книги, написані українською мовою без спеціального дозволу, видавати українською оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот, друкувати будь-які книги українською мовою, ставити українські театральні вистави (заборону знято у 1881 р.), влаштовувати концерти з українськими піснями, викладати українською мовою в початкових школах), жорстокі репресії, заслання, масові вбивства національної інтелігенції, нищення української самобутності. Це мова, яка зазнала русифікації на Сході України та мадяризації на Закарпатті. Та попри те, українську мову не змогли розтоптати. Вже тоді були національно свідомі люди, які намагались розвивати та пропагувати її. Створювали газети, журнали писані український словом, які безперечно залишили великий слід у свідомості людей. З часом,  українська мова стала лунати все частіше і частіше. А тепер, в ХХІ столітті, вона настільки розвинулась, що  її можна почути навіть за кордоном.
         Молодь - майбутнє будь-якої країни, її надія, яка повинна нести, плекати рідну мову та без вагань вивчати і вдосконалювати її.

                     

                    "Кіборги" - фільм який справді вартий уваги 

         "Кіборги" повна назва "Кіборги.  Герої не вмирають" - український повнометражний художній фільм режисера Ахтема Сеїтаблаєва за сценарієм Наталії Ворожбит, який показує війну із її внутрішньої сторони. Ця стрічка нікого не залишить байдужою, адже проникнута життям військових із самої середини. 

         Фільм про оборону Донецького аеропорту під час війни на Донбасі. Він розповідає історію одного двотижневого бойового чергування у вересні 2014 року. Добровольча група військових уперше приїжджає до Донецького аеропорту,  серед яких хлопець за прізвиськом "Мажор", батьки якого не знають про перебування хлопця у місці бойових дій, намагається зрозуміти свою роль тут, саму війну і що буде після неї. Крім нього, в фільмі є ще 6 персонажів. Кожен з них має свою історію  та по-різному несе її до глядача. Кожен по-своєму особливий: хтось надто вразливий, хтось скриває страх та біль під жартами, хтось у віці, хтось без досвіду, але всіх їх об'єднує відчуття несправедливості до того, що відбувається навколо та любов до своєї батьківщини. Всі герої списані з реальних людей. Дехто розповів про себе сам, про інших, яких вже немає в живих, розповідали товариші. 

         Крутим у фільмі є реалістичність діалогів. Це додає йому професійності. Приміром, більшість героїв розмовляють українською, але є ті, які говорять суржиком та навіть російською мовою. Однак, всі російськомовні репліки супроводжуються субтитрами. Різність мов та реалістичність діалогів показує непідробну справжність "Кіборгів".

         Також, у фільмі багато філософських розмов: про те, "за що любити Україну", про мотивацію на війні, і навіть про те, чи можна вважати Гоголя українським письменником.

         Вже перший кадр із фільму показує всю мужність та відвагу хлопців. Головний командир повідомляє що відпускає всіх додому, адже вночі вороги використають  систему "Буратіно", що спалює все в радіусі три кілометри, але герої відповідають чіткою відмовою. Це дає можливість і підтвердження того, щоб називати  їх кіборгами.

         Окремої уваги заслуговує хороша якісна картинка. У плані зображення цей фільм один із найкращих. Хороша якісна робота та реалістичність бойових сцен. Але головний плюс картини – переконливі зйомки. Деякі кадри із фільму дають відчути себе в зображеному місці подій. Відчуваєш, немов ти герой фільму. Деколи аж не вірилось, що продукт  такою гарною якістю - український.

         Майже вся музика у фільмі - оригінальна. Вона була написана клавішником "Океану Ельзи" Мілошом в співавторстві з молодим українським композитором Андрієм Пономарьовим. Також "ОЕ" подарували фільму саунтрек "Мить".

         Фільм вийшов дуже глибоким і чесним. Після його перегляду ще деякий час неможливо відійти від сюжету. "Кіборги" відображають весь жах війни, показують буденність військових в цей час, їх героїзм та готовність віддати життя за Україну. Фільм, який варто переглянути кожному. Час, який ви витратите на  перегляд стрічки ніколи не назвеш марно витрачаненим. "Кіборги" - це величезний крок вперед у розвитку вітчизняного кінематогрофа.

Проблеми  громадського транспорту або «консервна бляшанка» на колесах

Кожного ранку люди кудись поспішають: діти до школи, студенти до університету, а дорослі на роботу. Всі такі різні, але між ними є одна схожість - користування громадським транспортом. Зазвичай, не всі жителі нашої країни пересуваються маршрутками, тролейбусами  чи трамваями, але велика її частина все ж користується. В основному це – молоді студенти та люди похилого віку. Здавалось, в такому транспорті повинні бути всі умови для комфортного пересування з одного пункту в інший. Але чи так воно насправді ?

Для того, щоб краще розібратися в цьому питанні, експерти опитали людей які кожен день пересуваються громадським транспортом. Вони зазначили, що в середньому житель України витрачає на дорогу від дому до роботи орієнтовно 37 хвилин. 36% українців змушені витрачати на дорогу в один кінець понад 45 хвилин. Проте, основною проблемою для пасажирів є неприємні враження від поїздки, а не час, витрачений на дорогу. Що ж саме не влаштовує людей?

Головною причиною невдоволення користувачів громадського транспорту є агресивна поведінка водіїв та їхня безвідповідальність. Багато пасажирів скаржаться на те, що водії грубіянять, не зупиняються на потрібних зупинках, розмовляють по телефону під час керування транспортом та порушують правила дорожнього руху. Таке відношення водіїв до своєї роботи є небезпечне для людей. Вони ставлять під загрозу не тільки своє життя, а й життя пасажирів. Не кажучи вже про моральні норми поведінки в товаристві. Якщо ви стикнулися з такою проблемою, то не залишайте її без уваги. В кожному великому місті України є гарячі лінії з питань управління транспорту, куди ви зможете зателефонувати і поскаржитися на водія.

Ще однією важливою проблемою для людей є неввічлива поведінка пасажирів, які грубіянять, дуже голосно розмовляють по телефону чи не слідкують за своєю гігієною, що спричиняє дискомфорт для інших. Але якщо на водія поскаржитись дозволено, то на людей - ні. Це, можна було б вирішити, якби маршрутки, трамваї і тролейбуси були місткими. Тоді, не доводилося б настільки близько контактувати з іншими пасажирами. Та чи готова влада вкладати гроші у громадський транспорт, заради комфорту жителів України, питання відкрите.

        Також пасажири скаржаться на бруд і спеку в транспорті. Яка б не була пора року, через скупчення натовпу, навіть зимою, буває нестерпно гаряче в маршрутці чи електротранспорті. Вирішення цієї проблеми - встановлення кондиціонерів чи хоча б вентиляторів. А чому ні ? Таке явище для нас, як кондиціонер у транспорті, в Європі є буденністю.

І остання проблема, але від того не менш значуща – це затримка і збій в роботі громадського транспорту. Подеколи доводиться очікувати досить довгий час маршрутку чи автобус. Водії проїжджають повз зупинку, навіть не спиняючись, оскільки пасажировмісткість є меншою, ніж кількість самих пасажирів.

         Приміром, у Львові в порівнянні з 80-ми роками кількість транспорту значно зросла. До кінця 80-х найчастіше містом курсував громадський транспорт, який повністю забезпечував потребу мешканців міста. Сьогодні ж все навпаки. Вулиці міста перевантажені  приватним транспортом. Тому люди, змушені годинами стояти в заторах. Львів’яни звикли до перевантажених маршруток, частої поломки трамваїв і тролейбусів або ж взагалі до відсутності будь-якого громадського транспорту. Особливо це відчутно в години-пік. Інколи, при  зазначеному 10-хвилинному інтервалі між маршрутками і електротранспорту, буває доводиться чекати  20, а часом і 30 хвилин. Тож, окрім жахливої тисняви всередині транспорту, львів’ян довели вже до такого стану, що вони готові стати «шпротиною» в будь-якій «консервній бляшанці» на колесах, аби вчасно потрапити на роботу чи навчання або ж добратися додому після важкого робочого дня.

       Громадський активіст Дем’ян Данилюк наголошує: - «Маршрутки – це транспорт всіх відсталих країн. В сусідній Польщі, Угорщині і навіть Білорусі ситуація значно краща. Там міська влада наймає транспорт, тобто платить перевізнику (байдуже приватному чи комунальному) за кілометраж. Водія вже не хвилює, є пасажири в салоні чи нема, пізній вечір це чи вихідний день, густонаселений район чи лікарня в чорта на болоті – він просто керує автобусом. А якщо з’їде з маршруту, то місто не заплатить перевізнику. Ось і все. Система проста, як дошка, і працює надійно. І нема проблем з пільговиками-не пільговиками, з учнями шкіл, незрячими та ін.».

        До прикладу в Амстердамі, який є дуже подібним до Львова транспортна структура розвинена краще. У місті є комплексна система продажу квитків, яка дозволяє людям пересуватися на трамваях, метро, ​​автобусах і навіть поїздах використовуючи лише одну електронну чіп-карту OV. Багато жителів Амстердама надають перевагу трамваям, оскільки, головною їх особливістю є те, що вони ніколи не спізнюються і завжди курсують за розкладом. На кожній трамвайній зупинці можна побачити табло, на якому вказано час прибуття наступного трамвая з хвилинною точністю. Автобуси денних маршрутів курсують з інтервалом в 20-30 хвилин, а нічних - 1 раз на годину.

          Отже, українському громадському транспорту ще далеко до його європейських аналогів. Звичайно, за останні кілька років було зроблено багато роботи, щоб поїздку в тролейбусах і автобусах не хотілося забути, як страшний сон. Однак до рівня розвинених країн в цьому плані, на жаль, далеченько. Аби подолати кризову ситуацію потрібне втручання, насамперед, місцевої влади щоб створити умови для покращення ефективності транспортних перевезень

                                             Все те що ми відчуваємо

«Записки в ізголов’ї» - книжка японської письменниці Сей-шьонагон, в якій описано відчуття жінки і те що її оточувало. Витончена мова, вишуканий стиль, самобутній художній образ – усе це присутнє в «Записках..». Увесь час дивуєшся, невже й насправді він був створений понад 1000 років тому. Взагалі, внесок японських жінок до скарбниці національної літератури у порівнянні з літературами інших народів світу важко переоцінити.  Першим хто познайомив європейців із цим твором  був відомий англійський сходознавець Вільям Джордж Астон, який у своїй книзі «Історія японської літератури» не тільки стисло охарактеризував цей твір, але й навів декілька уривків із нього у власному перекладі з англійської мови.

Варто зазначити, що оповідання Сей-  шьонагон є різних розмірів. Наведу приклад    одного з коротких оповідань: « Будь-яка пора  року прекрасна: січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопаді і  грудень».

Назва твору за поясненням деяких фахівців, включає в себе те, що письменниця зберігала рукопис під подушкою і записувала свої думки та спостереження ввечері перед сном або вранці, коли піднімалася з ліжка, але на мою думку найвірогідніше, що в цій назві приховується натяк на те, про що вона сама розповіла у своїй післямові, а саме те, що одного разу до палацу прийшов дайнагон і приніс імператриці цілу купу паперу, який остання віддала Сей-шьонагон. Так за словами жінки вона почала писати свою книгу

Окремі розділи «Записок..», сприймаються читачами як поезія в прозі. Взагалі не буде перебільшенням сказати, що японська художня проза своїм народженням має завдячувати саме поезії і передусім – поезії жанру танка. Емоційний зміст танка органічно пов'язаний з контекстом і лише через нього повністю розкривається.

 В своїх творах Сей-шьонагон переважно описує придворне життя, свідком і активною учасницею якого вона була та незважаючи на те, головною темою та неодмінним фоном усіх подій, що описуються у творі, є природа. Досить часто саме природа виступає головним героєм того чи іншого оповідання. Взагалі, японці ніколи не проголошували природу своїм богом, але найвищим творчим актом художник вважав мить злиття з природою. Для них природа - це краса і гармонія, шлях досягнення вищої істини. Однак, японці не звеличували природу, це діло рук поетів, які висловлювали свої почуття образами природи.

Саме книга Сей-шьонагон, можливо, як жодний інший літературний твір, чудово ілюструє влучне спостереження відомого художника Вінсента ван Гога «Досліджуючи мистецтво японців, ми постійно відчуваємо в їхніх речах розумного філософа, мудреця, який витрачає свій час – на що? На вимірювання відстані від Землі до Місяця? На аналіз політики Бісмарка? Ні, просто на споглядання травички». Японці не були б японцями якби не відчували за цими травами, деревами, птахами, невидиме для простого ока. Кожна річ гарна по-своєму , кожна має власну неповторну чарівність, будь-яка пора року і будь-яка мить схожі й несхожі між собою. Але не слід вважати що подібне ставлення до навколишнього світу речей є особливістю тільки японського світосприйняття, яке знайшло своє яскраве віддзеркалення лише в японській літературі. Про важливу роль предметного світу в художньому тексті писали дослідники багатьох літератур різних народів.

Сей-шьонагон залишила нам у спадок геніальний твір – про весняні світанки і літні ночі, осінні сутінки і засніжені зимові ранки, про захоплення і пристрасті, досаду і прикрощі, радощі і печалі – про все, що чарувало її поетичну душу і водночас породжувало в ній незрозумілий, таємний смуток. Вона залишила по собі прекрасну щиру книгу, що вже понад тисячу років викликає захоплення багатьох поколінь, вдячних читачів у всьому світі, до числа яких відтепер долучились і українці.